Село Пинчуки Киевская обл. Украина. Пінчуки. 1932-1933 рр. голодомор.

 

Село Пинчуки Киевская обл. Украина. Пінчуки. 1932-1933 рр. голодомор.

Спогади мешканців села Пінчуки про голодомор.



Спогади мешканців села Пінчуки
Васильківського району Київської області
про голодомор 1932-1933 рр.



А.Дзюбенко (нині мешканець м.Васильків)

У ті важкі роки, коли мій народ терпів страшні муки, спричинені штучно спровокованим голодомором, я був малолітнім хлопчиком. Разом зі старшими братами та сестрою збирали по весні мерзлу картоплю на пінчуківських полях, з якої мама потім готувала якесь вариво і годувала ним усю нашу сім’ю.
Ми, діти, заздрили сусідам, в яких була в дворі корова, а отже, й молоко. Нашу корівку чи то зарізали батьки на м’ясо, чи, може, забрали її у нас разом із рештками зерна та насіння, яких не можна було тримати в господарстві, уже не пам’ятаю. Зате не можу забути той стан, коли дуже хочеться їсти, а втамувати голод нема чим.
Мама розповідала, що в селі дехто з людей їв собаче м’ясо і навіть власних дітей. Щодня боялися, щоб не найшли на подвір’я люди, а це були спеціально створені бригади, які шукали по хлівах приховане зерно. До нас, правда, вони не приходили. Можливо, тому, що жили ми на хуторі серед поля, а може, через те, що взяти у нас не було чого. Коли поле починало зеленіти, то рвали пшинку чи пшонку (траву), з якої можна було зварити суп, добавивши картопляного лушпиння. Від недоїдання в нас пухли ноги і весь час смоктало під ложечкою, а в животі бурчало.
З Пінчуків наша сім’я переїхала в Кодаки, а потім до Кулибаби. Мама працювала в колгоспі, а батько вчителював. Пінчуки мені запам’яталися смаком лободи і гнилої картоплі. Це був запах дитинства мого та моїх ровесників. Але що б там не було, а ми тоді вижили, хоч були дуже худі й знесилені.
Брат Леонід, який був старшим у сім’ї, міг би про ті голодні роки розповісти більше, але він загинув у перший же день війни, інший брат помер значно пізніше. Ми з сестрою, яка живе зараз у Білій Церкві, часто згадуємо своє голодне дитинство і те поле, яке врятувало нас від голодної смерті.


Василенко Параска Марківна (1921 року народження, с.Пінчуки)

У 1933 році мені було 12 років. Мій батько, як ще багато односельців був розкуркуленим. Вигнали нас із хати. Поселилися ми у чужих людей. З нас п’ятьох дітей двоє старших виїхало в Київ, а нас троє менших залишилися в селі. Батько і мати захворіли тифом. Всі були пухлими. У мене навіть лопнула ліва нога. Якось мати поїхала в Київ. А приїхавши додому, двох дітей не застала живими. Вони померли від голоду. Була я і батько, що час від часу непритомнів. Було ясно. Що в селі ми довго не протягнемо. Тоді батько і мати, і я, зібравшись силами. Вирішили добиратися до Києва.
Коли прибули в Київ, то швидка допомога батька і матір зразу ж забрала і положили їх в лікарню. Я залишилася одна у великому місті. Одягнена я була в одній лише майці, та з опухлими й полопаними ногами.
Одна незнайома жінка принесла мені чотирилітрового бутля і сказала, щоб я продавала собі на хліб воду. Так я і почала ходити по Темирязівській вулиці з водою в бутлі і торгувати копійки. А коли батько з матір’ю вийшли з лікарні, це вже були жнива, ми повернулися в Пінчуки. Батько стягнувся на невеличку олійницю і почали трошки розживатися.
Та сільські посіпаки не могли цього стерпіти. Прийшли до хати і почали нас виганяти з хати, говорили, що ми повинні в колгоспі її викупити і заплатити 280 крб. Таких грошей у нас ніяк не могло бути. Ми почали просити і сильно плакати. Розібрали повітку і голова колгоспу сказав валяти хату.
Люди відмовилися розбирати хату. Сильно лаючись голова махнув рукою, забрав хлопців і пішов. Так ми залишилися у хаті. Так, я не зможу змовчати тим посіпакам села, що замучували невинних людей.
Це ж на моїх очах голова колгоспу Микитянський убив маленького хлопчика - Линника Андрія Івановича, ударивши головою об дерево, лише за те, що десь він украв кусочок хліба на прожиття.
Ганьба їм і прокляття на віки-віків. Спасибі тим, хто відроджує правду.


Кузьменко Тетяна Дмитрівна (1921 року народження, с.Пінчуки)

Мені було 12 років, коли був великий голодомор 1933 року. При згадці про ті страшні дні стає не по собі, хочеться не лише плакати, хочеться кричати: - За що мерли люди, за які провини? Хто скаже? Першим у нашій сім’ї помер батько. Я ходила по пустирях, по полю, шукала чогось їстівного. А вдома ще були ще братик Дмитрик 9 років і сестричка Марійка 3 роки. Вони чекали, що я чи мати принесемо щось поїсти. Одного дня мати взяла хустку і пішла на ярмарок у Гребінки продати її і щось купити поїсти. Я ж у печі варила щось на подобу затірки з лободою. А братик просить все мене зняти з печі. Я його умовляла, щоб підождав, доки зварю затірку. А потім щось мені його не чути стало? Я полізла на піч. Дмитрик лежав мертвий з відкритими очима і ніби благав уже мертвим їсти, дай їсти. Я закрила йому очі і чекала матір. Мати принесла з ярмарку три грудочки сахару. Я їй похвалилася, що Дмитрик помер. В цей же день помер і наш сусід Здоренко Теміш. То їх і поховали разом в одній ямі.
А через недовгий час я зайшла в хату і почала гукати сестричку. Вона не відзивалася. Марійка померла сидячи. Збила мати ящичка і ми на тачці відвезли її на цвинтар. Там її поховали у великій спільній ямі. На черзі була я. Бо була сильно пухлою і не могла уже ходити. І сьогодні не можу зрозуміти, яким чином я вижила.
Пройшли десятиліття, а голодомор не забувається і ніколи не буде господнього прощення тим, хто зробив на Україні голод і не буде ніколи господнього і народного прощення і тим сільським активістам, котрі нишпорили по хатах і вигрібали останні зернини, залишаючи бідних людей на тяжку, голодну смерть.


За матеріалами газети „Сільський майдан” (редактор Таран М.П.)
„Життя і слово” від 21 листопада 2007 року

село Кількість жертв
с.Кодаки 439
с.Ксаверівка 212
с.Митниця 183
с.Пинчуки 293
с.Тростинка 199

http://www.kyiv-obl.gov.ua


Создан 05 окт 2009



  Комментарии       
Всего 4, последний 3 года назад
igor999zp 11 ноя 2010 ответить
Да.....,то о чем вы говорите - кошмар и ужас созданый режимом и его "посiпаками". Нет им прощения. Обращаюсь к людям,возможно,помнящим Даниленко Луку Ивановичя жившего в с.Пинчуки до самой смерти в 1963г. Раскажите о нем и его семье.Кем были? Это,мой дед.Я о них ничего не знаю. С уважением к ВАМ !!!
   
--- 17 мар 2014 ответить
Напишите мне свой контакт, я вам отвечу.
   
KSF-1974 19 мар 2014 ответить
kram@i.ua
--- 31 июл 2014 ответить
Мой контакт- igor999zp@i.ua Телефон:+38 096 184 35 53
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником